Енджі Крейда - Попіл

Люди так подібні на попіл

Білі ззовні і чорні, коли розітреш

Вони, мов риба, пірнаають кожен в свою безодню

І падають вниз, безодня ніколи не мала меж



Дивний світ, я знаю, ти просто не зміг

З'явитись знікуди, щоб стати тим, чим ми є

Падіння — зневіри плід, від падіння врятує політ

Я знаю, що мушу, та що мушу — не знаю

Щойно зліта увись, одразу сповзаю униз



А правда так подібна на казку

Можеш — візьми, а не можеш, просто прийми

Себе так шкода завжди залишати її в моїй ласці

І сонце сліпить очі, і не вистачає пітьми